Всі ви знаєте, хто такі єноти. Але чи відомо вам, що ці милі пухнастики — одні з найрозумніших створінь на Землі? Наприклад, їм властиво передавати досвід лише своїм діткам, щоб ті мали змогу отримати від життя більше за інших.
І ось, коли біля лісу люди побудували містечко, єноти почали проникати до їхніх будинків, щоб вкрасти їжу і корисні для себе речі, чим спричиняли в оселях страшенний безлад. Люди через це сердилися й ображалися. Але нахабні пухнастики цим не переймалися і продовжували діяти своїм чином. А весь отриманий досвід передавали лише своїм дітям, приховуючи від інших.
Та якось один кмітливий єнотик Семен вирішив стати найрозумнішим у лісі й отримати всі знання, що тримають у таємниці інші єноти. А також навчитися жити поруч із людьми в достатку, не спричиняючи їм незручностей. Він над цим довго розмірковував і вигадав створити клуб «Друзі». До цього клубу приймалися лише старші діти єнотячих родин. Адже саме підлітки знали майже всі секрети батьків. Старшим це дуже полестило, тому вони, як один, захотіли вступити до лав Семенчиного клубу. Молодші ж заздрили старшим братам та сестрам і мріяли скоріше вирости, щоб теж стати «Друзями».
А для того, щоб стати «Другом», треба було зробити перший клубний внесок — написати на   папірці одну із секретних родинних премудростей і робити такий внесок щомісяця.
Отримавши стос папірців, хитрий єнотик переписав усе у свій спеціальний блокнот. Так він дізнався, як влазити в людські будинки крізь дверцята для котів, розкручувати кришки на банках зі смаколиками, про миючі засоби, про розетки і дроти, про його величність холодильник та ще багато про що інше.
За деякий час пухнастий хитрун і справді став найрозумнішим у лісі. Він знав усе, що знали місцеві єноти, але ще не вмів цими знаннями користуватися. Тому наступним випробуванням клубу стала демонстрація навичок. Упродовж кількох місяців кожен із Друзів залазив разом із Семеном до людського помешкання і навчав того всьому, що вміє.
За це всі «Друзі» отримали почесні золоті шишки. Семен власноруч назбирав купу шишок і пофарбував їх жовтою фарбою. Цього його навчив батько, він же і фарби з пензликом додому приніс.
Настав час використати свої знання. Кмітливець прагнув не просто жити краще за інших єнотів — він мріяв жити, як люди. Побудувати власний будинок Семен поки що не міг, тож вирішив оселитися в будинку людей. Але так оселитися, щоб хазяї цього не помітили.
Семен вліз у підвал і озирнувся. Він шукав щось схоже на нірку, якусь схованку, в яку точно ніхто не зазирне. Стара пральна машина, полиці, величезна шафа зі старим одягом, скриня, величезне крісло... Що б його обрати для домівки?
Аж раптом почулися кроки на сходах і голоси. Семен якнайшвидше вскочив до старої шафи. У підвалі з’явилися жінка і руденька дівчинка.
— Матусю, а раптом домовичок ще спить! — прошепотіла дівчинка. – Давай будемо тихішими.
— Все можливо, — відповіла жінка й усміхнулася. — Тож не будемо йому заважати, бери швидше кошик і ходімо, нас уже батько зачекався.
— Які приємні люди, — сказав сам до себе Семен. — Я обов’язково повинен тут оселитися.
Аж раптом він відчув легкий вітерець.
— Звідки в шафі вітер? — здивувався Семен. — Треба перевірити.
Він заліз глибше — вітерець віяв від задньої стінки шафи. Підійшовши ближче, пухнастик побачив, що задня її стінка відсутня. Замість неї височіла цегляна стіна з маленькими зеленими дверцятами. Семен штовхнув їх лапкою — незамкнені. За ними виявилося доволі просторе приміщення. Цегляні стіни, малесеньке віконце і невеличкі двері назовні.
— Це і буде моєю домівкою! — зрадів єнотик.
Завдяки отриманим знанням він жив поруч із людьми непоміченим і водночас багато чому в них учився. Наприклад: мити посуд, підмітати і мити підлогу, класти речі на свої місця. І згодом підтримував порядок уже не тільки у своїй домівці, а й в усьому будинку.
Власники, звісно, почали це помічати й вирішили, що:
— Я ж казала! У підвалі живе домовичок! — раділа Алінка — так звали руденьку дівчинку. — Будемо щовечора залишати йому молоко і смаколики!
Згодом, коли у Семена з’явилася власна родина, він навчив своїх дітей всього, що вмів. А блокнотик, куди він записував «секрети буття», вважався в їхній сім’ї підручником.