У затишній коробочці жили собі сірнички. Жили вони дружно і весь час спілкувалися. Особливо вони любили вголос мріяти про користь, яку хочуть принести людям.

Один сірничок каже:

– Я мрію запалити домашню піч, щоб у ній господиня зварила смачнючий борщ і напекла рум`яних пиріжків.

– А я мрію запалити величезне багаття в мангалі, щоб господарі змогли насмажити бага-а-ато шашличків на вугликах, – замріяно говорить другий.

– Моя мрія – це запалити камін у вітальні, щоб вся родина, сидячи біля нього, грілася взимку і відпочивала – підхопив розмову третій.

– А я, напевно, ніякої користі принести не зможу, – сумно каже четвертий сірничок, –  бо я бракований – на мені зовсім мало сірки і я не зможу нічого розпалити.

– Не хвилюйся, братику, – заспокоїв його п’ятий сірничок. – У кожного в житті своє призначення. Можливо, ти принесеш людям більше користі, ніж усі ми разом.

Аж раптом коробочку схопила маленька Алінка. Вихопила з неї бракованого сірничка і спробувала його запалити. Той спалахнув,  дівчинка злякалася вогню, скрикнула й кинула сірника просто на килим. На сірничку було занадто мало сірки, щоб розпалитися, і він ще під час падіння згас. На крик донечки до кімнати забігла схвильована  матуся, подивилася на килим і одразу зрозуміла, що сталося. Вона обережно підняла згаслого сірничка та із удячністю промовила:

–       Яке щастя, що ти виявився бракованим. Завдяки тобі не сталося пожежі